Ми ховалися від обстрілів ще у 2014 році. Я нікому не бажаю цієї війни. Моя онучка тоді в підвалі була зелена від переляку. Весь Донбас був у вогні, і я подумати не міг, що війна знову прийде у наш дім. 24 лютого я був вдома. Періодично у нас стріляюсь, але не критично. Я намагаюсь триматись у 72 роки. Все життя я працював далекобійником, можна сказати, що тридцять років прожив в машині.

Зараз ми залишаємось у Слов’янську. Дуже тяжко виживати, ціни дуже високі. 

У мене рідні у Харківській області, я дуже за них хвилююсь. Ми постійно на зв’язку. Я живу з дружиною, сподіваюсь, що ми виживемо. Я нічого не боюсь, але війну потрібно закінчувати.