Історії, які ви нам довірили
Лютий мабуть так назвали не за страшні морози, а за складні випробування на людяність, гідність, відвагу та небайдужість до страждань інших.
Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну я зустрів, катаючись на сноуборді у горах. У перший день війни, ні я, ні мої батьки не могли усвідомити, що і як, куди бігти і що робити, кому дзвонити і де шукати інформацію. Чому нас як націю знищують, як утримати фронт... Ці та купа інших питань я бачив у очах батьків. Такими розгубленими та безпорадними вони не були ніколи, як в день - 24 лютого 2022 року. За ці півтора року війни я став дорослішим на 5.
Мене вразила байдужість суспільств інших країн на початку війни. Жорстокість загарбників. Сльози моєї мами. За 3 дні війни мої батьки зібралися і стали допомагати не тільки собі, але і іншим. Друзі батьків, котрі мешкали за межами України, поверталися і ставали до лав АЗОВу.
Наразі моя родина розкидана по країні. Мені 15 років і поки я активно навчаюся. Мій сноуборд я залишив в горах, дуже б хотілось повернутися за ним. Але на мою думку треба пам'ятати не трагічні події, а причину їх появи.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
