З початку військової агресії м. Харків знаходиться під постійними обстрілами, особливо район міста у якому ми проживали. Через це ми з сином вимушені були покинути домівку та виїхати в більш безпечне місце. 

Син втратив можливість спілкування з рідними, друзями. 

Ми зібрали все наше життя в чемодан і поїхали.

24 лютого ми з сім'єю прокинулися від вибухів і до ранку з вікна спостерігали, як палає місто, не розуміючи, що робити. Син був переляканий та розгублений. Дитина не була готова до сприйняття такої інформації, спочатку він навіть не усвідомив, що відбувається.

Через вимушений переїзд, відсутність повноцінного офлайн навчання, можливості відвідувати різні розвиваючі заходи у дитини виникли проблеми із соціалізацією. Нестача спілкування з однолітками негативно відображається на його розвитку.

До того ж я втратила на деякий час можливість працювати, що призвело до скрутного фінансового становища.

Запасів особливо не було, ми не були готові до такої ситуації.