Смоляр Дмитро, 10 клас, ліцей №20 ім. О. І. Стовби Кам'янської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Сідрагунська Оксана Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

З початку повномасштабної війни минуло майже 1000 днів. 1000 днів випробувань, страху та переживань. Для всіх людей України: воїнів, волонтерів, лікарів, вчителів, учнів і навіть малечі — це найстрашніший та найболючіший час в житті. Для мене особисто це теж страшний час. Я, як і кожен свідомий українець, намагаюсь допомагати нашим воїнам, роблю свій внесок у наближення перемоги.

Разом з батьками та старшим братом у перші дні війни ми допомагали в укріпленні мосту на нашій ГЕС.

Ми збираємо та передаємо для наших воїнів волонтерську допомогу: тушковану, смаколики, інші продукти харчування, в’язані шкарпетки. В нашій школі розташований волонтерський центр, який плете сітки для воїнів. У вільний час я теж допомагаю. Роблю все це з великим задоволенням і бажанням допомогти.

Я впевнений, що лише спільними зусиллями, лише об’єднавшись, ми зможемо показати всьому світові, що ми — нація зі своїми звичаями, своїми традиціями, своєю долею.

Ми маємо право на існування, на існування у своїй країні,

мужній та суверенній, нескореній та відчайдушній, хоробрій та непереможній.

Моя родина, як і багато інших родин, не могла повірити, що це затягнеться на такий довгий період. Але зараз, після 1000 днів війни, ми стали чимось більшим, ніж просто нацією. Ми — велика сім’я, яка зветься «УКРАЇНА».

Сьогодні вся наша держава розуміє, що попереду ще багато випробувань. Треба залишатись сильними та мужніми, не давати ворогу можливості знецінювати нас та не вестись на ворожі провокації.

Я впевнений, що ми обов’язково переможемо, бо в нас є те, що вирізняє нас з-поміж інших держав: єдність та непохитна віра в наше майбутнє!