Сергій | Бахмут

"Зґвалтоване місто. Побите. Розтрощене"

Українські міста, зруйновані російською армією – це не просто каміння та попіл. Це шкільні двори, де гралися діти, це вулиці, якими дорослі йшли на роботу, це сквери, де гуляли закохані та відпочивали бабусі та дідусі з онуками, це місця, де кипіло життя. І воно обірвалося 24 лютого 2022-го.

Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» розповідає про Бахмут, міста на сході України, яке російська армія стерла з лиця землі.

«Тихе затишне спокійне дитинство. Мій дідусь у дворі зробив з металу тенісний стіл. Мій дідусь працював на тоді ще артемівському заводі з обробки кольорових металів. Він з металу зробив тенісний стіл, іноді ми дітлахами, коли темнішало, вже лягали на цей тенісний стіл, дивилися на зірки. Зірки над Бахмутом були такі яскраві, такі загадкові, іноді там щось рухалося. Ми думали, що то НЛО летить. Дуже затишний двір був. І 2 російські ракети з літака одночасно влупили просто по цій п'ятиповерхівці», – розповідає журналіст Донбас Реалії Сергій Горбатенко.

Сергій родом з Бахмуту. Він поділився своїми спогадами про одне з найкрасивіших і найстаріших міст Донбасу, «візитівками» якого були не шахти та заводи, а шампанське та сіль. Місто, яке тепер зруйновано вщент.

«Коли Бахмут вже обстрілювали, я туди їздив, робив сюжет з цих прильотів і показував смерті людей. А мама все казала – забери консервацію, бо я ж робила, воно пропаде. Врешті так сталося, що єдине, що я забрав з цієї квартири – це батькові вудлища і мішечок бахмутської солі, десь кілограмів 5. Я люблю готувати борщі, супи, різні страви. Я знаю, що бахмутська сіль є найкращою для цього, вона створена просто самим Богом для того, щоб готувати смачну їжу. І наразі, тут у Краматорську, цей мішечок зі мною, він десь наполовину спорожнів, але сподіваюся, що до перемоги України мені бахмутської солі ще вистачить», – розповідає Сергій Горбатенко.

Завдяки тому, що з початку російської агресії 2014-го Бахмут був досить далеко від лінії розмежування – це дозволило йому розвиватися, будуватися і навіть стати своєрідним хабом для переселенців із Донбасу.

«Сьогодні я живу тут, в Бахмуті, не знаю, що трапиться завтра», – в одному з колишніх телесюжетів каже Євгенія Бєліцька, директорка Горлівського інституту іноземних мов, який після окупації Горлівки переїхав до Бахмуту.

Напис «Бахмут – це Україна» на стіні одного з будинків в місті Бахмуті на Донеччині, 17 грудня 2022 року

Бахмут жив активно. Мав свої свята та традиції. Наприклад, щороку на День Соборності України 22 січня у місті розгортали довгий український прапор.

«Вперше на Донбасі синьо-жовтий стяг підняли у Бахмуті, над повітовою земською управою. Це сталося у листопаді 1917 року, коли Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки», – звучить голос диктора на тлі відео, де бахмутчани розгортають прапор України на місцевій Алеї троянд.

«По цій Алеї троянд я майже щодня влітку ходив. Спускався до північного ставка. Були там чудові місця, де я ловив карасів. Всі мої фото з риболовлі були зроблені на плівковий фотоапарат. Всі вони лишилися у квартирі батьків. Я сподіваюсь, що вони лишилися, що вони дочекаються. Колись своєму синочку хотів би ще раз їх показати», – ділиться Сергій.

День Соборності в Бахмуті, 22 січня 2019 року

Це місто колись було домом для 70 тисяч людей. В Українському інституті національної пам'яті (УІНП) кажуть, що по відео та фото можна зрозуміти – у Бахмуті не залишилося практично жодного вцілілого будинку.

«Це місто зазнало і революцію 1917 року, українську революцію. Це місто зазнало Голодомору 1933-го. Це місто зазнало період Великого терору. В цьому місті була нацистська окупація, і попри те, навіть після нацистської окупації, це місто було менш зруйноване, аніж зараз, за період російського вторгнення, де винищуються будинки, де винищується життя, повністю винищується життя», – каже Тетяна Бойко, головний спеціаліст Українського інституту національної пам'яті.

Місто Бахмут на Донеччині, скрін з відео, яке було оприлюднене 15 червня 2023 року

«У тебе, у твоїх батьків, у твоїх дітей забирають щодня десятками метрів цю землю. Що можна відчувати, коли від тебе постійно відрізають по шматочку плоті, що ти можеш відчувати? Ти можеш відчувати ненависть. Біль. Ти можеш слабшати. Це по-людськи боляче коли тебе ріжуть живцем на шматки. І зараз Україну продовжують різати на шматки, я щодня це бачу. Я би сказав, що місто зґвалтоване російськими боєприпасами. Воно не вбите, але воно зґвалтоване ракетами, мінами, снарядами. Коли ще можна було їздити в Бахмут, я намагався їздити якомога частіше, я їхав не на роботу. Я їхав побачитися зі своїм давнім другом. Я щоразу, коли туди приїжджав – просто обіймав його, намагався якось заспокоїти і притиснутися до нього, подихати цим повітрям того міста, де я виріс, де я став людиною. Просто хотів його обійняти. Зґвалтоване місто. Побите. Розтрощене. Але воно ще живе», – каже Сергій Горбатенко.

Підрахувати точну кількість вщент зруйнованих російською армією українських населених пунктів – складно. Коли в Українському інституті національної пам'яті готували фотовиставку «Стерті з лиця землі», то намагалися через державні інституції визначити хоча б приблизну цифру. Станом на вересень минулого року лише в Донецькій області нараховували 41 повністю знищений населений пункт.