Перший день війни залишився у моїй пам’яті, наче розірване на частини життя, коли все навколо змінилося за секунди. Я мала роботу, господарство. Не виїжджала з села, хоч довкола лунали вибухи, а серце стискалося від страху. Моє село — це більше, ніж просто місце на карті. Це мій дім, де я виросла, де живуть мої рідні, де я мріяла будувати своє майбутнє.

Коли почалися обстріли, вулиці, які я знала з дитинства, змінилися до непізнаваності. Розбиті вікна, зруйновані фасади будинків, дим, що густо висів у повітрі — це було так страшно і нереально.

Влучання були у в мій будинок. Я відчувала, що світ, який знала, розвалюється на шматки, і я не могла нічого зробити, щоб зупинити це. З села я виходила вночі пішки, аби не жити в окупації. Зараз живу в Кривому Розі. Мрію повернутись додому та почати життя наново. Готова допомагати облагороджувати село.