Місто змінилося. Стало іншим. Вулиці тихі. Людей менше. Усе виглядає інакше, ніж було. Багато хто виїхав. Я нікого не засуджую. Кожен вирішує сам. Хтось шукає безпеку, хтось повертається. Я залишилася. Не чекаю нічого особливого. Просто живу день за днем. Я думаю про життя, про час, про те, що все змінюється. Війна забрала відчуття стабільності. Я не знаю, коли настане мир, але вірю, що все ще можливо.

Щоранку я прокидаюся з думкою, що треба просто прожити цей день. Не розпадатися, не втратити внутрішню опору. Люди навколо також тримаються. Ми всі хочемо одного — щоб це закінчилося. Але коли — ніхто не знає. І що буде потім — теж ніхто не скаже. Залишається тільки сподіватись на краще.