У Гуляйполі було дуже гучно. Не було світла, води й газу. Місто постійно обстрілювали. Моя донька ледь не загинула, коли ходила за молоком для онука. На вулиці її застав обстріл. Вона прийшла додому та не могла розмовляти від шоку. Маму і сестру зятя ми забрали до себе. Всі разом сиділи у погребі без світла. Онук дуже боявся обстрілів. Росіяни підходили ближче до міста, тож ми вирішили виїжджати, у сусідів взяли бензин.

Дорогою машина поламалась, почався обстріл. Нас врятували військові ЗСУ. Допомогли завести машину та ми поїхали далі.

Через Покровку дістались Запоріжжя. Два місяці ми прожили у сестри. Діти виїхали в Польщу, але потім повернулись, бо донці треба було працювати. Зараз разом ми винаймаємо квартиру. Я хочу, аби повернувся мир на нашу землю. Без сумніву повернусь додому та відбудую рідне місто. Хочу, аби онук, як і раніше, збирав на городі полуницю та був щасливим.