Вибухи і стрілянина не давали спокою, а магазини й аптеки закривалися один за одним. Банкомати перестали працювати, і гроші були тільки в небагатьох. Через обстріли на стало води, світла і газу. Доводилося ходити по воду до колодязів. Снаряди руйнували будинки, люди загинули. Було страшно дивитися на руйнування і втрати. Але я залишилася вдома, не хотіла їхати. Кожен день був сповнений тривог. Жити в страху було важко, але любов до дому давала сили. З міста я виїхала з медиками-волонтерами.

Ми ледве знайшли дорогу на виїзд. Кружляли полями та лісами. Ми доїхали до Бахмута, а вже звідти я поїхала на Дніпро. Потім переїхала в Одесу. 

Я дуже хочу, щоб війна закінчилася і настав мир. Щоб можна було спокійно гуляти вулицями і не боятися. Мрію про те, щоб місто ожило і повернуло своє життя. Чекаю дня, коли зможу повернутися додому. Вірю, що цей день настане.