Махаринець Роман, 9 клас, Обласний науковий ліцей в м.Рівне Рівненської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Повномасштабна війна триває з 24 лютого 2022 року. Уже пройшло дуже багато часу – близько 1000 днів. У цей день для багатьох людей життя розділилося на «до» і «після». Війна зразу змінила наше майбутнє, зруйнувала людські плани і наміри та нещадно знищила багато міст. Багато українців залишилися без будинку, змушені були покинути рідне місто. Багато людей переселялися подалі від фронту на захід України, а велика кількість населення переїхала жити за кордон. Це суттєво вплинуло на стан держави.

Війна вплинула на кожного фізично, матеріально та морально. Я теж маю свій шлях війни.

Я живу на Західній Україні, коли почалася війна мені було 12 років. В перший день була повітряна тривога, тому я з сім’єю був у сховищі вперше. Сильного страху не було, люди просто не осягали що відбувається, були збентежені, всі просто не розуміли до кінця, що відбувається, оскільки мали такий досвід вперше. В наступні декілька днів люди дивилися багато новин, вивчали ситуацію, збирали тривожні рюкзаки та валізи. Багато з них поїхали в села, деякі закордон, а інші осталися в свої домівках. Я з сім’єю осталися дома.

Особливо неприємними були перші три місяці, бо доводилося звикати до багатьох речей, які помінялися через війну, такі події викликали різні неприємні емоції.

Вдалося якось звикнути до таких обставин, літом 2022 року я вже спокійно гуляв містом, робив звичні справи які і раніше, але війна нікуди не пропала, були повітряні тривоги. Найгірше було осінню, оскільки були відключення світла. Через це у мене помінялися умови навчання. Уроки були скорочені, додому я приходив раніше, робив домашні завдання поки було денне світло, бо ввечері могли вимкнути.

З такими умовами жило все населення України, проте у воїнів були надзвичайно важкі умови, вони захищали нас, щоб ми могли далі продовжувати жити, навчатися, працювати, відпочивати.

Від початку 2023 року я звик до всіх умов життя під час війни, тому я не відчував сильної тривоги через війну. Я дуже вдячний воїнам, які захищають Україну, щоб усі ми могли продовжувати комфортно жити.