Матвейцова Аліна, 10 клас, Москалівський заклад загальної середньої освіти І- ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Матвейцова Альона Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ми, здобувачі освіти, навчаємося української мови, розумінню своєї приналежності до народу, країни, бажаємо знати дерево роду свого, шанувати батька і матір. Знання кожного з нас  допомагають знайти в житті свій шлях…

В той день, 24 лютого 2022 року, ми, учні, мали їхати виступати в район. Напередодні, з усмішками на обличчях розповідали про узори на своїх вишиванках, про те, яку зачіску зробимо і, можливо, святкуватимемо перемогу у конкурсі. Але ніхто нікуди не поїхав. Розпочалося  повномасштабне вторгнення російських військ на терени України.

Як себе опанувати? Що робити? Стійкий опір Збройних Сил України зірвав наміри росіян і дав нам віру в те, що ми виборемо перемогу. Але для цього потрібно докласти багато зусиль.

Відтоді не можна було думати про що-небудь інше, ніж про те, як допомогти нашій Україні, нашим захисникам, тим, хто опинився в важких життєвих обставинах, хто залишився без даху над головою.  З перших днів все, що залежало від нас в тилу -  виконувалося. Потрібно було вибудувати свою роботу так, щоб допомагати там, де виникали необхідні потреби. Вчителі та учні, працівники школи об’єдналися.

Організували збір продуктів, приготування страв – все відправляємо на фронт. Далі почали збирати ковдри, подушки, теплі одіяла, нижню білизну. Почали вив’язувати шкарпетки.

Дізналися як виготовляти окопні свічки. З усіх усюд  люди зносили бляшанки з-під консерви, деякі організації відгукнулися і теж привозили до школи. Просили у бджолярів воску, парафіну, але цього було замало. Вирішили своїми силами закупити. Також використали парафін від дружного народу литовського, який через  благодійний фонд «Міра Help»  передав в Україну 22 тонни цього матеріалу.

Одночасно із виготовленням свічок організували роботу з виготовлення маскувальних сіток.

Усі з дому приносили одяг відповідного кольору, який розрізали на довгі стрічки і вплітали в сітку ручної роботи. Потім закупили пластикові сітки, але вони швидко ставали непридатними. Згодом почали закупляти сітки з товстої нитки. Речей не вистачало для плетіння, тому зверталися до швейних цехів, які нам допомагали. Згодом почали закупляти спанбонд.

Серце радіє кожного дня бачити усіх в роботі, спілкуватися з усіма, працювати разом, підтримувати один одного.

Одного разу, коли була чергова тривога, в укритті до мене підійшов новенький учень, його сім’я – вимушені переселенці, він запитав : «Ты тоже переселенка?»  Я обійняла його, взяла за руку і ми довго розмовляли. Він зрадів, коли після закінчення тривоги можна було спокійно вийти і навчатися далі. І цю радість в його очах не можна було ні з чим порівняти. Так мало потрібно для щастя і, так багато потрібно, щоб його здійснити.

А метелик… Я досі пам’ятаю, як він своїми тендітними крильцями роздмухував тривогу в укритті. Він там жив. Кожного разу зустрічав і проводжав нас з укриття. Він чекав перемогу і весну. Дочекався. Тепер ми  чекаємо метелика зі звісткою про перемогу. Дочекаємося.

Завжди організовуємо спортивно-патріотичну акцію в рамках традиційного всеукраїнського забігу на вшанування героїв України, які загинули, захищаючи свободу, незалежність, територіальну цілісність.

Атаманчук Віктор, Атаманчук Володимир, Білас Петро, Бойко Петро, Зайцев Федір, Колмагоров Василь, Машталер Володимир, Стерницький Геннадій, Садомський Едуард, Середюк Олег, Чабах Юрій, Франков Віктор – вони назавжди в нашій пам’яті. Також організовуємо благодійні патріотичні забіги «Біжу за перемогу, доначу на ЗСУ», що ще раз говорить про те, що своєю згуртованістю та вірою у нашу перемогу ми здатні на великі звершення.

Різдво. Надворі мороз і вітер. Ми виготовляємо з вчителями різдвяні зірки і йдемо колядувати на підтримку ЗСУ.

Сльози на очах майже у кожного господаря. Всі хочуть допомогти, всі прагнуть перемоги. Але щоб її здобути – потрібно не бути байдужими. Саме так думають усі.

Кожного ранку здобувачі освіти та працівники нашого закладу співають гімн. Це тепер як  молитва, молитва і віра в нашу перемогу. Якби ж то усі змогли повернутися, хто виборює нашу свободу! І хай правди сила міцнішає!