Єлизавету війна застала в Харкові. Звідти їй вдалося виїхати додому, в Охтирку, але й там йшли активні бойові дії. Тож дівчині довелося на три місяці виїхати в Естонію.  

Мені 19 років. Ми з батьками живемо в Охтирці. До війни я навчалася і працювала в Харкові, але у зв’язку з війною повернулася додому.

Я жила в гуртожитку. Вранці 24 лютого збиралася на роботу. Приблизно о п’ятій ранку дізналася, що почалася війна. Знайомі моїх друзів вивезли мене в Охтирку. Там я була два тижні, застала активні бойові дії. Мама на той час знаходилася в Естонії. П’ятого березня я поїхала до неї. Від Охтирки до Полтави курсували евакуаційні автобуси, з Полтави до Львова я доїхала на поїзді, а вже звідти добиралася за кордон.

Найбільшими труднощами для мене стали виїзд з Харкова і перебування в Охтирці під обстрілами.

Було страшно, коли над будинком пролітали літаки і десь за кілометр скидали бомби.

Зараз в місті вже спокійно. Через три місяці після мого від’їзду, ми з мамою повернулися додому. Я навчаюся дистанційно і скоро вийду на роботу.

Хочеться вірити, що війна закінчиться якнайшвидше. Більше за межі України ми не плануємо виїжджати.