Алла Миколаївна переїхала до сина в Запоріжжя. Зараз займається вихованням онуків. Робить все можливе, щоб війна не порушила їхню психіку. Завжди знаходить заняття, які б їх відволікали

Мені 65 років. Я працювала вихователем у дитячому садочку. Зараз на пенсії. Виховую двох внучат. Їм по п’ять років. 

Я жила в Новомиколаївському районі Запорізької області. Коли там стало небезпечно, переїхала до сім’ї сина в Запоріжжя. Ще один син знаходиться в СІЗО, а його дружина залишила мені дитину й поїхала кудись. Зв’язку з нею немає. Мені важко на одну пенсію забезпечувати і себе, і онука. Майже всі гроші йдуть на оплату квартири. Я дуже вдячна Фонду Ріната Ахметова за допомогу. Ми отримали дуже хороший продуктовий набір і пакунок для онука, в якому була розмальовка, пластилін та багато іншого. Син з невісткою допомагають одягом і продуктами. Їм я також дуже вдячна. 

Я дуже сильна людина. Моя мама сама виховувала чотирьох дітей. Вона привчила нас витримувати всі труднощі. А от моїй доньці складніше. Їй 47 років. У неї зараз депресія. Чоловік покинув її. 

З нею залишився чотирнадцятирічний син-інвалід. Він дуже боїться вибухів. Одразу ховається й кличе маму. 

Їй дуже важко з ним. Я телефоную, намагаюся підтримувати її. 

Мене з онуком вивіз мій брат. Він віз в Запоріжжя людину, яка потребувала операції і забрав нас з речами. Я заздалегідь попередила сина й невістку. Вони підготували кімнату. Ми взяли з собою кішечку. У них ще й своя є. Добре, що миряться. 

Найскладніше – відволікти внучат від того, що відбувається. Хочеться, щоб вони не боялися, не травмували психіку. Коли немає світла, вмикаю ліхтарі і знаходжу їм якесь цікаве заняття. У квартирі не холодно. А з тим, що вимикають світло, можна змиритися. Головне, щоб скоріше настав мир, щоб діти не страждали.