Перші вибухи, що пролунали в Василькові, Валентина спостерігала прямо зі свого вікна. По телевізору ще не було жодної звістки, а небо над містом вже палало. Перший тиждень війни жінка з родиною провела у підвалі, а потім за першої нагоди виїхала з донькою і онуками до Латвії. І хоч протягом усієї еміграції щастило на людей, що їм допомагали, серце і думки були на Батьківщині. Стрес спровокував рецидив онкозахворювання, та не зважаючи на хворобу, Валентина щодня плете маскувальні сітки – волонтерська робота стала новим сенсом життя і стимулом жити і рухатись далі.