Сім’я харків’ян після авіаобстрілів виїхала до Полтави. Повертатись вони не поспішають, бо там ще небезпечно для дітей

Ми з міста Харкова, мешкали ми на Салтівці. До війни було звичайне життя. Я викладач вишу, чоловік - інженер. 

Зранку ще почули вибухи. З того моменту перевернулося наше життя: поділилося на до і після.

Ми жили на окраїні міста, з нашого балкону було видно, як все летить на нас. Все на очах. Коли все вибухало, ми розуміли, що нас просто може вбити.

Найжахливіше – удари авіації. Коли вони декілька кіл роблять і скидають бомби.

Було, що ніхто продуктів не підвозив, і ліків бракувало, а потім все налагодилося. Зараз у Харкові все є, але все одно - гучно. З дітками там не гуляють, гуртків немає, дуже відрізняється життя від минулого. 

Ми декілька днів чекали, розглядали варіанти. Автобусом і поїздом неможливо було виїхати, таксі до нас не приїжджало. Саме це було проблемою: виїхати з району. Ми не знали, куди їхати: просто виїхали о сьомій ранку з Харкова, а після четвертої години приїхали до Полтави. Потік був просто величезний. 

Нас гостинно зустріла Полтава. Скільки було допомоги! Люди тут дуже доброзичливі. І взагалі багато допомоги, всього приємного. Ми вивезли також мою вісімдесятирічну маму і родину моєї сестри. За весь цей час ми стали більш близькими один до одного. Почали цінувати життя більше, ніж колись. 

Якось будемо влаштовуватися після перемоги. Своє майбутнє бачу в Україні. Будемо працювати, але я думаю, що нам не буде легко після перемоги.