Я з Луганська. Ця війна для мене почалась з 2014 року. Я вже двічі втікаю. Спочатку ми виїхали до Сєвєродонецька, а 31 березня 2022 року - до Полтави. Зараз я у Черкасах. Де моя робота - там і я. 

Війна мене застала у Сєвєродонецьку, у моїй області, яку, я сподіваюсь, звільнять і я повернусь додому. О п'ятій ранку мені зателефонувала донька з Рубіжного і сказала, що розпочалася війна. Я не повірила, почала її запевняти, що це військові навчання. А виявилось - ні. Я завжди знала, що росіяни на цьому не зупиняться. Вони намагатимуться йти далі. 

Мій батько через війну залишився без ноги. Ми перебували у Сєвєродонецьку. Не було можливості звернутися до лікарів, аптеки не працювали. У батька розвинулась гангрена, довелося ампутувати ногу. Я не змогла його вивезти, і зараз він перебуває на окупованій території. Він був з моїми дітьми у Рубіжному, і їх вивезли до Луганська. Я позичила гроші, щоб забрати звідти молодшу доньку. Це коштує дуже дорого. А старша донька і мій батько перебувають і досі на окупованій території. Я не можу їх забрати.

Найбільше шокували авіаобстріли. Вони були двічі. Я вже прощалася з життям. У нас з чоловіком так свистіло над головами! Ми, на щастя, встигли забігти у під'їзд. 

Ми не голодували. Я жінка запаслива, нам і волонтери допомагали. А з ліками були серйозні проблеми. У чоловіка були проблеми з тиском, батькові теж потрібні були медикаменти. Ми зверталися до лікарні. Там сказали, що окрім анальгіну нічого немає. 

Мене з чоловіком вивіз головний лікар службовою машиною у Дніпро. Ми виїжджали під обстрілами. Не знали, доїдемо чи ні, ризикували життям. З собою забрали нашого кота. З нами їхали чотири коти і кролик. 

Я завжди із вдячністю згадую нашу квартирну хазяйку у Полтаві. Вона нас дуже тепло прийняла і не дерла з нас три шкури за житло. 

Мені допомагає жити віра в ЗСУ. Низький їм уклін. Я дуже вірю у те, що звільнять моє місто, і я повернулась додому. Це трішки мене заспокоює. Ми допомагаємо нашим військовим усім, чим можемо. 

Я сподіваюсь, що війна закінчиться у цьому році і Перемога буде за нами, за нашим українським народом. Я в це вірю. Наші українці - найдобріші і найгостинніші. Найкращі. Я люблю свою країну. Своє майбутнє бачу тільки у мирній і процвітаючій Україні.