Я з-під Нікополя. До війни у нас було все добре, працювали. 

По телебаченню сказали, що війна. Ми навіть не повірили, а потім як побачили, що у вишку цю попали, тоді вже повірили.

Моя донька в декреті, онуку п’ять місяців. У нас були страшні вибухи - донька зараз лікується від стресу. Оці вибухи, понівечені дома і люди, які сім’ями гинули - це найважче було.

Коли донька захворіла, всі виїжджали за кордон. Я не хотіла, а донька не поїхала без мене. У нас тут, звісно, було страшне. Ми нікуди не виїжджали, все опустили в погреб; там поставили воду, настелили постіль - так і ховаємося.

Це було щось страшне. Дитина маленька, потрібно було надвір виходити, а все стріляє, бомблять. Усі магазини закриті. Але нам люди допомагали, навіть дитячого одягу принесли, а тоді почали відкриватися магазини. Спочатку взагалі було важко. Нам допомагав і Фонд Ріната Ахметова, дякую вам, дуже допомогли.

Ми всі якось дружніші стали. Переживаємо один за одного, допомагаємо один одному.

Дай Бог, щоб війна закінчилася, а після перемоги буде все добре. Буде, можливо, тяжко, але головне, щоб люди не гинули.