У мене є чоловік і двоє дітей. Коли росіяни окупували село, ми виїхали до Полтава, а після визволення повернулися додому.

Перший день війни застав мене на роботі. Я працювала медичною сестрою в Балаклії, була на зміні. Того дня з літаків бомбили військову частину. Було дуже страшно. Саме так для нас почалася війна.

Майже місяць ми жили в підвалі. Вирішальним моментом став перший приліт ракети у наш двір. 

Нам розбило сарай, машину, загинув собака. Потім були ще кілька прильотів. Коли нас накрили «Градами», ми сиділи в погребі, вилетіли вікна. Страх був неймовірний. Тоді ми зрозуміли, що потрібно виїжджати.

Ми евакуювалися власним автомобілем через блокпост. На щастя, змогли виїхати без перешкод.

У нас були власні запаси картоплі, вода, ще залишався газ. 

Коли 30 вересня ми повернулися додому, світла вже не було, але газ відремонтували. Ми користувалися генератором, щоб мати електрику.

Війна дуже вплинула на нашу родину. Мій син є військовозобов’язаним і зараз воює. Я працюю, а чоловік залишився без роботи.

Ми всі чекаємо, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Хочеться одного, щоб усі повернулися додому живими. Дай Боже здоров’я нашим захисникам, щоб вони вистояли і привели нас до перемоги.