Я жила в Донецьку. У 2014 році, коли почалися обстріли, стало страшно і незрозуміло, що буде далі. Вирішила виїхати з міста. Я не знала, як діяти, думала, що їду ненадовго. Але минули роки…

Наприкінці липня 2014 року я виїхала до Запоріжжя. Відтоді живу тут у гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб. У Донецьку залишилися всі родичі, вони не захотіли виїжджати. У Запоріжжі в мене тільки батько. Я самотня, чоловіка немає. Є знайомі в Дніпропетровській області, ми підтримуємо зв’язок.

Перший день повномасштабної війни я зустріла в гуртожитку. Прокинулася, а сусіди сказали, що бомблять Київ. Було дуже страшно, адже знову відчуття невизначеності й тривоги.

Я маю інвалідність. Мені потрібні були ліки. Не всі аптеки працювали, потрібні препарати знайти було складно. 

Я не знаю, коли закінчиться війна. Вона триває вже дуже довго. Хочеться, щоб це сталося якнайшвидше. Ми допомагаємо, чим можемо. Я вдома в’яжу шкарпетки для територіальної оборони, щоб хлопці не мерзли. Ми віримо в них, віримо в перемогу і чекаємо на мир.