Гудзь Юлія, учениця 11 класу Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пипич Ніна Василівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Минають десятиліття, а наша земля досі не може висохнути від крові, що невпинно лилася століттями за волю та справедливість українського народу, навіть більше, віднедавна в повітрі знову запахло отруйним запахом війни… Кожна сучасна країна, що постає перед нами, коли розгортаємо мапу світу, це могутній лев, що так чи інакше зміг вибороти свою незалежність на жорстокій політичній арені.

Попри це, далеко не всім доводилося роками боротися проти гноблення, геноциду та катувань, заради того, щоб мати можливість сказати бодай слово на рідній мові. Тому більшість людей просто не розуміють, чому українці так гордовито та впевнено знають те, ким вони є і яке походження мають.

Чому я пишаюся своєю національністю та тим, де я народилася? У мені тече велика та могутня кров київських князів, яких століттями поважали за їхню мудрість, чесність та розум. Сміливих та відважних козаків, які своїми шаблями могли зрівняти будь-кого із землею.

І врешті-решт, наших безстрашних воїнів, що ціною власного життя не дають нечесті зі Сходу знову захопити нашу неньку- землю, неньку- Україну.

Століттями нас намагалися стерти з  землі, захоплюючи та розриваючи наші території на клаптики, катуючи український народ, забороняючи розмовляти рідною мовою, впроваджуючи Валуєвський циркуляр та Емський указ. Забороняли навіть думати про свободу та створення власної держави.

Українці боролися. Ціною власного життя, гідності та свободи заради волі та життя української держави. Ось тому я пишаюся тим, що я українка, тим, що мою націю не можна скорити та знищити, тим, що ми нездоланні.

У чому незламність духу і сила українського народу? Вам не відповість ніхто. Так вже повелося, що наша земля, сповнена чорноземів, родить таких вольових та мужніх людей, які здатні боротися за правду, мир та свободу, які й декілька століть тому й тепер віддають найцінніше, що в них є - життя, заради того, щоб остаточно побороти цю чуму, що прийшла до нас зі Сходу.

З ким вони вирішили боротися та у кого захотіли відібрати волю? З людьми, які, навіть співаючи Гімн, присягають на вірність та готовність віддати своє життя за свободу та суверенітет?

Я горджуся тим, що я українка та щиро чекаю на нашу з вами Перемогу, докладаючи усіх зусиль, щоб якомога швидше отримати цю новину.

Як і тисячі людей, я “доначу” та витрачаю хоч і невеликі, та накопичені мною кошти на потреби ЗСУ.  

З дитинства мене цікавило військове мистецтво, тож своє життя я також хочу пов’язати із військовою справою, щоб продовжити велику діло своїх прадідів та захищати рідну країну від кожного, хто зазіхне хоч на сантиметр мого дому, України!