Мені 70 років, сім’я у мене невелика. Я зараз в Слов’янську, нікуди не виїжджала. 

Почула по радіо що почалася війна. Страшно було, не знала, що робити. Чула, як бомбили Краматорськ. З аеродрому було чути вибухи.

Шокувало, що росіяни, як Каїн, прийшли вбити братів своїх. І те, що вони продовжують цю війну, брат на брата йде.

Нам допомагають волонтери, привозять нам допомогу. Україна нас не забуває. Це приємно. Слава Богу, нам дають гуманітарну допомогу. Аптеки працюють. Спочатку, звісно, багато що зачинилося, а зараз можна купити все: і ліки, і продукти.

Всі в родині засмучені цією війною дурацькою. Слава Богу, що хоч до нашого міста не зайшли.

Хоч би скоріше все закінчилось і таке було, як до війни. Було б добре відновитися нам, бо дуже страшні руйнації у нас по країні.