Кравець Ангеліна, 14 років, 9-В клас, Тульчинський ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Семенюк Юлія Василівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Вечором двадцять третього лютого, коли я прийшла зі школи, я вже тоді думала, який буде завтрашній день. Чи встану я з тої ноги, щоб мій день вдався та чи буде удача на моїй стороні. Але, коли я зранку прокинулась, я не була впевнена, що він буде хороший. Я як і зазвичай пішла вмиватися прохолодною водою, щоб краще все розуміти.

Мій тато часто полюбляє читати новини по телефону вранці. І цей день не був виключенням. Коли я проходила повз нього, він сказав мені, що в Україні почалась війна. Я нічого не розуміючи з просоння пішла вмиватися. Потім до мене підійшла моя мама і запитала мене, чи не хотіла б я сьогодні залишитись в дома. Так як, тоді ми якраз вийшли на очне навчання, після довгого карантину, я вважаю, що кожен учень на моєму місці відповів, що ні в якому разі, я не хочу залишатися в дома.Тоді я ще не знала на скільки це серйозно. Я відповіла мамі, що хочу піти до школи, а також запитала її, чому вона таке питає у мене. Мама як і тато сказала, що почалась війна. Я вже почала розуміти, що це і насправді, може бути серйозно.

Сівши за стіл, щоб поснідати, я увімкнула телевізор. Це ніби така наша маленька традиція, дивитись телевізор під час сніданку. І всі канали просто розривалися новинами, різними зверненнями і іншим. Згодом мамі зателефонувала вчителька і сказала, що уроків сьогодні не буде. Телефони батьків почали розриватися, дзвінками родичів, друзів та колег з роботи. Сидівши в шоці від ситуації, я просто не могла сказати ні слова.

Коли ти бачиш, що міста, в які ти колись приїжджала, гуляла по вуличкам того міста ,просто розбомблені, ти просто втрачаєш ніби зв'язок з реальністю.

Я упавши начебто в довгий кошмар , не знала, що і сказати про цю страшну ситуацію. Потім оговтавшись, хоч на трохи, я пішла до мами і допомагала їй складати тривожну валізку і надіялась, що все буде добре .

Насправді, мені тоді було страшно, не за себе, а за моїх батьків, сестру, друзів, родичів та за всіх людей України, які були в центрі самих подій. Іноді я хотіла плакати, але це було рідко, через мою віру на краще. В ті дні я не дуже могла нормально спати, тому ходила кожен день сонна і знервована, моєю головною ціллю було стати сильною і незламної перед тим, що мене чекає. Я вірю в наших воїнів і в перемогу над ворогом. З кожним днем ця віра росте.

На початку повномасштабної війни було і в справді важко. Це означало, що почнуть з’являтися різні проблеми. У батьків були проблеми з роботою, а у нас з сестрою в навчанні. Через тривоги ми не дуже могли зосередитись на уроці, а після уроку з’являлося ще більше домашнього завдання. На мою думку, це відбувалось через те, що не всі могли зрозуміти або навіть почути нові теми в такій обстановці, наслідком цього є багато повторень і опрацювань нових тем. Ми усі стараємося і прикладаємо чи малих зусиль, щоб справитися із усіма проблемами. Думаю, у нас це непогано виходить. Звичайно це важко, але наприклад, я зовсім не хотіла б засмучувати батьків, дивлячись, як їм зараз не легко і те, як вони трудяться заради нас.

Тому я стараюсь зі всіх сил, щоб зробити все можливе, щоб допомогти їм.

Мені здається, що по сьогоднішній день кожна українська сім'я зазнала різних змін, можливо, і кардинальних. В життя моєї родини, також прийшло багато змін. Наприклад: тепер ми допомагаємо одне одному, чим хто може. Я почала вчитися, як правильно потрібно розбиратися в людях, через ситуацію, яка пролилася аж до сьогодні. Ще зрозуміла свої обов’язки, як дитини. Тепер я ще краще стараюсь вчитися, щоб потім ні про що не шкодувати. Обов’язки в родині ми розділили. Думаю, це правильно, коли всі допомагають одне одному і трудяться за спільний і гарний результат. Звичайно між нами може бути якась незлагодженість, але ми повинні навчитися вирішувати будь-які конфлікти. Адже в наш час це є необхідним.

Сьогодні кожна людина робить свої висновки і висловлює свої погляди на ситуацію Україні. Я сильно здивувалась, коли наші люди об'єдналися і кожен з них вносить якийсь внесок на допомогу нашим воїнам та людям.

Ці вчинки роблять мою віру на краще сильнішою і через них я ще більше почалась пишатись тим, що я українка.

Звичайно, війна - це одне з найгіршого, що зі мною відбувалося в моєму житті, але потрібно визнати, що вона об’єднала наших людей, як ніхто та зробила нас і ще сильнішими, чим ми були до цього. Я думаю, що для цього і були створені перешкоди у житті, вони дають нам змогу стати сильнішими перед життєвими проблемами і допомагають легше прожити свій час. Просто для того щоб, подолати усе потрібно мати велику силу волі і не поспішати, тоді все вийде. Як бачите в наших воїнів та нашого народу ,це все є, тому ми і незламні.

На мою думку, мир не припинив існувати. Він стосується просто не усіх. Потрібно що найменше дві особи, щоб можна було сказати, що між ними існує мир. Для мене, він почав означати: найперше підтримку. Чи існує мир між кимось можна визначити по діях когось з них. На цей день, кожний справжній українець скаже вам, що росія своїми вчинками і діями зруйнували будь-які відносини з Україною, враховуючи і мир між нами обома. Як говорить наш президент, що в росії є вихід, вона просто може повернутись назад на свою територію, а ми повинні боротись для того, щоб відвоювати свою територію, бо це наш дім і нам більше немає куди йти. Тому ми будемо боротись до кінця!