Мій чоловік пішов добровольцем на фронт у перший день війни, а я залишилась з двома дітьми. До десятого квітня прожила в окупації. Аптеки та магазини не працювали. Дровами та водою мені допомагали друзі чоловіка. Обстріли були сильними. Я з дітьми бігала у підвал. Було дуже страшно. 

Потім росіяни почали ходити по домівках, і я злякалась.

Аби виїхати з селища, намагалась записатись у чергу на евакуаційний автобус. Два тижні ніхто мене не брав. Потім мене з дітьми вивезли знайомі. Зараз я живу в Запоріжжі. Іноді приїжджає чоловік. Я намагаюсь його морально підтримати. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться, і чоловік повернеться додому.