Я жила з двома дітками. Мені о п’ятій ранку зателефонував знайомий і сказав, що почалася війна, а потім я побачила в новинах, що підірвали аеропорт у Чорнобаївці.

Були дуже великі проблеми. Людям було нічого їсти. Я ходила з сестрою волонтерити. У клуб приносили ліки, роздавали буряк, моркву, цибулю. Свиноферма у нас є - там різали свиней і роздавали людям. З дітьми в підвалах дуже страшно.

Виїхати дуже важко було. Ми п’ять місяців не могли вибратися з Херсону, а потім виїжджали дві доби. Нас не пропускали, але нам гарний водій трапився, він нас вивіз.

Ми виїхали з двома дітьми. Вони не навчаються, вдома сидять. Ми були в Польщі, а потім повернулися. Ми зараз у родичів. Одна донька - випускниця, а другій чотири роки. Сестра з племінниками - в Польщі, мама - в селі, ми - в Полтаві. 

Звісно, війна на нас дуже вплинула. Хочеться, щоб усе це закінчилося. Хочеться поїхати додому, але зараз я не можу цього зробити.