До війни у мене було все чудово: діти ходили до школи, було щасливе мирне життя. У перший день війни я була налякана. О четвертій ранку росіяни почали обстрілювати Чугуїв, а ракети туди летіли через моє село. Все ввечері все було відрізане через підірвані мости. Так я з родиною опинилась в окупації. Магазини були закриті, тому доводилось рятуватись запасами продуктів. Світла та води не було. Морально виживати було дуже тяжко. Окупанти мене не чіпали, слава Богу. Я хвилювалась за життя своїх дітей. Виїжджати довелось через Росію.

З дітьми деякий час ми просиділи у в’язниці, бо мій чоловік –військовий.

Потім через Європу дістались України. Зараз ми живемо в Кропивницькому. Моя мама живе у зоні бойових дій під Вовчанськом. У мене немає нічого, я досі не можу в це повірити. Сподіваюсь, що скоро закінчиться війна.