У мене є чоловік і син. Ми жили в Херсоні. У перший день війни виїхали до батьків у Бериславський район.

Вранці 24 лютого моєму чоловікові зателефонував колега, батьки якого жили в Новій Каховці, і сказав, що там пролунали вибухи. Потім ми почули вибухи у Чорнобаївці. 

Ще на початку березня у магазинах розкупили продукти. З десятого березня не було підвозу товарів. Харчувалися в основному консервацією та овочами. Завдяки голові територіальної громади та голові колгоспу, нам привозили хліб, воду, молоко. З кінця березня зникло світло. Його вмикали на пару годин. І води не було, бо насоси не працювали. 

Село, у якому жили батьки, потрапило в окупацію у середині березня. Через місяць ми виїхали. Не могли там більше залишатися, бо мій чоловік – учасник АТО, а росіяни шукали таких. Спочатку виїхала я з чоловіком, а батьки – після того, як почалися розмови про референдум. 

Бабуся й дідусь залишилися. У селі зараз дуже складна ситуація, бо воно знаходиться на лінії зіткнення. Росіяни обстрілюють село, пояснюючи це помстою за те, що жителі не прийняли їхню владу.

Ми перетнули 14 блокпостів. На кожному з них російські військові просили цигарки або їжу. Вони перевіряли телефони й речі. Ми зупинилися у Кривому Розі. Нам дуже подобається місто, воно дуже гостинне. Ми отримуємо гуманітарну допомогу. Чоловік відразу пішов у ЗСУ. 

Думаю, що війна закінчиться у наступному році. Я мрію про мир і про те, щоб усі рідні й близькі були живі та здорові.