Як і багато українців - через війну ми залишились без рідного міста, житла, роботи, друзів.

Весь час перебування в Маріуполі, поки на початку травня не змогли виїхати на підконтрольну територію, був суцільний жах. Була нестача води, хліба. Особливо жахливий тиждень (10-17 березня) бомбардувань літаками і обстрілів нашого району. З 20 будинків на нашому провулку відносно вціліли лише 5. І постійні бомбардування Азовсталі, взривні хвилі особо потужних бомб доходили аж до нашого помешкання.