Шрам Артем

7 клас, Золотобалківський ліцей Новоолександрівської сільської ради
Вчителька, що надихнула на написання – Раєнко Вікторія Іванівна

Війна. Моя історія

Події почалися 24 лютого 2022 року

23 лютого закінчився карантин і ми збиралися йти до школи. Ранком 24 лютого 2022 року всі прокинулися о 4:30 ранку від гуркоту ракет. Ми до останнього не вірили, що почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Окупанти зайшли до нас в село Золоту Балку 15 березня і ми почали відчувати війну по- справжньому.

Орки їздили по селу на уралах та БТР, влаштовували обшуки в будинках, перевіряли телефони, документи і говорили: “Учите русский язьік, россия здесь навсегда”.

Ми боялися виходити з дому, було дуже лячно.

Ці дні були жахіттям для мене, моєї родини та всієї України. На жаль, ці страшні події тривають вже майже 2 роки.

В ніч з 22 на 23 квітня ми з сім’єю(тато, мама, я і сестричка) вирішили вийти з окупованого населеного пункту на підконтрольну територію України пішки, тому що жодного “зеленого коридору” не було для нас надано.

З села нікого не випускали. З нами йшло дуже багато односельчан. Було дуже багато сімей з дітьми. Цей шлях був тяжкий, адже він пролягав крізь кручі, яри та балки. На передодні цього дня йшов дощ, тому дорога була дуже слизькою. Ми йшли мовчки близько 5 годин до сусіднього села Осокорівки, де нас зустріли наші військові. Вони допомогли нам дістатися до селища Нововоронцовка. Там нас обігріли, нагодували та допомогли дістатися більш безпечніших населених пунктів.

Я разом зі своєю сім’єю поїхав до Нікополя. Волонтери надали нам все необхідне для проживання. Але з 12 липня 2022 року місто почали масово обстрілювати з лівого берега Дніпра рашисти і нам знову довелося шукати затишне місце за для нашої безпеки. Деякий час ми перебували на Полтавщині.

Зараз я знаходжусь з сім’єю у місті Кривий Ріг. Тут також не спокійно і періодично ми чуємо повітряні тривоги та вибухи, адже в Україні зараз немає жодного безпечного місця.

Наше село Золота Балка було звільнено від окупантів 2 жовтня 2022 року, але воно постійно піддається обстрілам з окупованого лівобережжя Дніпра.

Зруйновані школа, дитячий садок, будинок культури, церква, магазини, будинки. Але я вірю в Збройні сили України і знаю, що вони врятують всю Україну і ми нарешті зможемо повернутися додому до рідної домівки, до дідуся та бабусі.

Все буде Україна!