Квартира Ольги Іванівни постраждала від обстрілів, ліків і памперсів було не дістати, тому Ольга Іванівна разом із лежачою хворою донькою виїхала з Охтирки

Мені 59 років, проживаю в місті Охтирка. Там почали стріляти, бомбити, і ми поїхали в село. Ми виїжджали тільки по місцю, в селі були.

24 лютого з ранку я сіла в маршрутку, а всі кажуть, що війна. Я приїхала на роботу, а нас відпустили. Я тільки повернулася додому, й почали бомбити. Звісно, страшно було: іду на роботу і не знаю, прийду назад, чи ні.

Довелось зіткнутися з усіма труднощами: ні харчів, ні памперсів, з ліками проблеми були. У мене донька лежача хвора.

У нас не було опалення: ТЕС розбомбили, навіть розмерзлися батареї. Шокувало, що дома розбомбили. Ми також постраждали: стеля обвалилася, вікно вилетіло. 

Тікали, як могли. В сина є машина - він вивіз нас, а потім і самі тікали. Син також в Охтирці живе, тільки не з нами. От він зателефонував, каже: «Мама, збирайтеся, я вас відвезу». 

У селі, куди ми виїхали, було тихенько. Чути було, що десь бахають, але в самому селі було легше. Працюю, мені ще три місяці до пенсії залишилось.

Ми всі чекаємо на перемогу. Думаю, майбутнє буде дуже складним: поки ще буде перемога, поки все відбудується. Буде нелегко.