Олександрі Симончук було 88 років. Вона загинула в обідню пору 25 лютого 2022 року у селі Рівнопілля, що за 13 кілометрів від Чернігова у бік кордону з Білоруссю.

Йшла до погреба, коли поблизу розірвався снаряд

Того дня був сильний обстріл. Разом із донькою жінка йшла до погреба, коли поблизу розірвався снаряд. Від отриманих поранень Олександра загинула на місці. Донька отримала тяжкі поранення.

«Теща жила у селі Василева Гута. А до нас у Рівнопілля ми її на зиму забирали вже років вісім. І треба ж так, вона загинула на другий день повномасштабної війни, у нас на очах. Моя дружина сильно покалічилася: роздробило лікоть, руки, груди… Коли обстріл стих, я викликав «швидку», але її не пропустили на блокпосту при виїзді з Чернігова, бо дорогу замінували. Я поклав жінку у своє авто і поїхав полями-лісами до Чернігова в обласну лікарню. Тещу сусіди занесли в будинок», – розповів зять Олександри Григорій Липинець.

Додому повернутися чоловік не зміг: село окупували російські військові, чоловіка не пропустили українські захисники на блокпосту. Тіло Олександри Симончук тиждень лежало у будинку. Потім жінку у дворі поховали місцеві чоловіки – тоді, коли вдалося додзвонитися до них і попросити про це.

Після звільнення Чернігівщини Олександру перепоховали у селі Василева Гута, де вона народилася.

Олександра все життя тяжко працювала. З п’яти років пасла гусей, допомагала матері по господарству, у колгоспі. На її долю випали важкі часи Другої світової.

Олександра мала двох дітей. Працювала на фермі, де доглядала телят. У вільний час вишивала. Поки мала сили і здоров’я, тримала вдома велике господарство. А в останні роки у жінки були лише два коти.

«Я збираюся колись поїхати у Гаагу. Хочу розказати, якого лиха мені накоїли російські військові. Мою тещу вбили, дружина отримала інвалідність. Хай весь світ про це знає», – сказав Григорій.

В Олександри Симончук залишилися двоє дітей та онуки. 

Історія з instagram каналу Victims of russia.