Гуц Поліна, 9 клас, Корюківський ліцей №2, м. Корюківка, Чернігівська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе — Васюк Ганна Федорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

На небо погляне вільна людина
З новими, думками, творча, нестримна.
Ми стіни проб’ємо з міцного граніту,
Що тільки любов панувала у світі!
    С. Кемський

Серед більшості поширена думка, що герої — це ті, хто володіє надлюдськими здібностями, хто народився, щоб змінити світ. Але історії багатьох українців змушують мене зрозуміти, що героєм може стати кожен із нас. Історія Сергія Кемського доводить це на прикладі.

Родом з Криму, навчаючись у російській школі, він зрозумів, що українська мова надзвичайно важлива. Займався спортом, читав багато літератури. Одним словом — ідеальний учень. Вищу освіту здобув у Львові. Згодом переїхав до Києва, де й розпочалась його активна громадська діяльність.

Працював в Інституті політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті, перекладав, створював сайти. Але передусім він був мислителем і романтиком. Його головною силою була не зброя, а ідеї.

Від “Помаранчевої революції” до “Революції Гідності” він був у вирі подій. Не в шоломі, а з блокнотом. Його протест — це протест за рівність, за гідність, за справедливу країну. Його зброя — слово, його щит — переконання.

І ось я питаю себе: а чи вистачило б мені сміливості? Сьогодні майбутнє здається цифровим, але справжні зміни народжуються в серці. Сергій не мав надприродної сили — лише віру і готовність діяти.

20 лютого його вбили. Але ідеї не вбити. Його проєкти живі. Його пам’ятають.

Сергій Кемський показав: змінювати країну можна навіть без зброї — розумом, вірою і прикладом. І я вірю, що саме таким прикладом варто надихатись, щоб іти своїм шляхом — шляхом гідності.