Лісанова Каріна, 8 клас, Красенівська гімназія імені Івана Максимовича Піддубного

Вчитель, що надихнув на написання есе - Боярська Людмила Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна - це страшне слово, яке навіки залишає відбиток у душі кожного, хто її пережив.

Але ще більший слід вона залишає в серцях тих, хто втратив близьких. Я втратила свого рідного дядька -  людину, яку і щиро поважала і любила. Його смерть на війні назавжди змінила моє життя.

Дядько був для мене прикладом справжнього чоловіка - добрий, щирий, завжди готовий допомогти. Вік мав міцну вдачу, але водночас - добре серце. Коли в нашій країні почалася війна, він не вагаючись пішов захищати Батьківщину. Для нього не був вибір - це був обовʼязок.  Він не міг стояти осторонь, коли наш дім, наш народ був у небезпеці.  

Його служба була важкою, але він не скаржився. Ми переписувались, іноді вдавалося почути його голос. У кожному слові звучала віра - боляче, мов удар у серці. Його не стало….. Його життя обірвалося на передовій, у бою, коли він прикривав своїх побратимів.

Цей був день, коли я вперше зрозуміла, що таке справжня ціна свободи. Це не лише історії з підручників - це долі, життя, сльози близьких. Мій дядько залишив по собі не тільки біль, а й приклад - мужності, жертовності, любові до рідної землі.

Сьогодні, щоразу, коли я дивлюся на фото дядька, я думаю не лише про втрату, а й про гордість. Гордість за те, що в нашій родині був герой. Його смерть не була марною - він боявся за майбутнє, в якому ми з вами можемо жити вільно.

Нехай його душа знайде спокій. А ми, живі - зобовʼязані не забути!