Історії, які ви нам довірили
Анастасія поїхала з Тростянця, коли зрозуміла, що запаси харчів добігають кінця.
Я студентка, мені 18 років. Я жила в Тростянці Сумської області. Під час війни, коли прийшли до нас росіяни, ми втратили все майно. Зараз ми в Охтирці.
В перший день війни я була на навчанні. А коли приїхала додому, вже росіяни були в нас. У нас не було світла, їжі залишалися невеликі запаси, не було ліків і води. Усього не вистачало. Та й страшно було там сидіти: пішла російська піхота, було багато техніки. Тож я евакуювалась.
Випустили нас без проблем. Хоча я виїжджала без паспорта, бо він був у мами, мене пропустили за студентським квитком. Спочатку ми виїхали в Чернівці, а потім повернулися в Охтирку.
Великих труднощів у мене не було. Найважче те, що живу не вдома. Зараз я продовжую навчання, чекаю нашої перемоги. Мрію отримати освіту і подорожувати.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
