Гупалік Данііл, 10 клас, Опорний заклад освіти «Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний комплекс "Всесвіт" Матвіївської сільської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мостова Світлана Леонтіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Як же багато страшного в цьому слові. Вона передбачає собою смерть, біль, страждання. Вмирають не тільки військові, а й цивільні, які ні в чому не винні. Багато людей 24 лютого 2022 року не прокинулись…Для мене війна розпочалась як звичайний ранок. Я повинен був збиратися до школи, а в березні їхати до дідуся з бабусею на рідну Херсонщину.

Але тут мені кажуть: «Розпочалася війна». Я спочатку не повірив, але подивившись новини, зрозумів, що це правда.

24 лютого приблизно в другій половині дня я дізнаюся, що на Херсонщині вже орудують «кацапи», над Каховською ГЕС о 12:00 висів триколор, і я розумію, що шляху туди немає, немає в сенсі того, що я не зможу туди приїхати, коли там правлять ці тварини.

У квітні 2022 року моя родина виїхала до Львівщини, бо ситуація тоді була напружена і ми боялися за своє життя та здоров’я. У середині травня 2022 року повернулися додому. Перші півроку війни ми ховалися в укриття по кожній тривозі, але потім стало всеодно.

Бо якщо тобі судилося загинути, то нічого з цим не зробиш – така доля… Весь цей час ми навчалися дистанційно.

У вересні 2022 року вночі стався прильот ракети «земля-повітря» ЗРК С300 на територію державної установи «Кам’янська виправна колонія (№101)», яка розташована поблизу селища міського типу Кам’яне. Ми почали замислюватися про черговий виїзд до інших, більш безпечних областей України. Після цієї ситуації ми злякалися не на жарт.

04 січня 2023 року нашого тата призвали до Збройних Сил України. Він служив у 54 Окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи в місті Слов’янську Донецької області, захищаючи місто Бахмут.

Згодом тато зник безвісти…

З 13 січня по 20 серпня 2023 року я проживав у Волинській області разом зі своїми дідусем та бабусею, які були вимушені виїхати з окупованої Херсонщини представниками рф. У Волинській області в одному із сіл я познайомився зі своїми далекими родичами із родини Гупаліків.

З січня 2024 року займаюся спортом, бо хочу та мрію здобути освіту і стати військовим. Для цього потрібно мати добру фізичну підготовку.

За ці майже три роки війни було всякого: багато прильотів, різних подій, загибель знайомих військових…, але незважаючи на це все, ми досі є нескореними, незламними українцями, які мають право жити на своїй землі.