Ми виїхали з Краматорська 8.03.22 евакуаційним потягом разом з дідусем, бабусею, дітьми та племінником. Майже без нічого. У потяг можна було брати тільки одну валізу на одну особу. Життя змінилося на 180 градусів. Якщо раніше я була з дітьми майже весь час та сама планувала графік роботи, то тепер я "мама вихідного дня". Тому що я працюю у Львові (у Новому Роздолі немає роботи) та багато відряджень, і физично не маю можливості піклуватись про дітей кожен день. У будні вони з дідусем та бабусею, у вихідні я забираю їх до Львова. Ми дуже сумуємо, та не маємо іншого виходу. І не має навіть хоча б маленької надії, що у найближчий рік ми зможемо повернутись додому, до свого звичайного життя. І там стане нарешті безпечно.
Найбільш шокуючим було шукати мішки для загиблих на залізничному вокзалі Краматорська та перевізників, які могли б доставити тіла загиблих з Дніпра у Донецьку область.
