Гомелько Максим, 11 клас, ОЗ "Гвіздівецький ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гомелько Людмила Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я з села Гвіздівці, що в Дністровському районі Чернівецької області. Як і всі українці, я став свідком змін, які принесла війна, розпочавши свій відлік з 24 лютого 2022 року. Це був день, коли моя безтурботна юність зламалася під тиском важких новин, які з'явилися у кожній родині. Весь світ зупинився, і ми всі відчули, що більше нічого не буде як раніше. Прийшла війна.

Кожен ранок приносив  новини з фронту, які змушували нас відчувати тривогу.

Україна зазнала страшних втрат, і в ці часи я усвідомлював, що багато молодих людей пішли захищати свою Батьківщину. Я відчував сум і гордість водночас: сум за тими, хто залишився вдома, і гордість за тих, хто вирушив на захист рідної землі. Кожен із них - це герой, який віддав власне життя заради нашого майбутнього. Війна принесла з собою не лише біль, а й страх. Ми всі відчували загрозу, яка нависла над нами.

Як молодий хлопець, я боявся за свою родину, за своїх друзів, за те, що може статися з нашим селом.

Це стало щоденним обговоренням серед нас - про можливість війни, про загибель, про те, як наше життя може змінитися за лічені дні. Проте, попри всі страхи, ми намагалися залишитися єдиними. У Гвіздівцях ми згуртувалися, як ніколи раніше. Люди організовувалися, щоб допомогти нашим військовим: готували їжу, плели сітки, збирали гроші на допомогу. Я також долучився до цієї роботи. Це дало мені відчуття, що я не безпомічний, що я можу внести свій вклад у боротьбу за свободу.

З часом ми почали усвідомлювати, що війна не тільки забирає життя, а й об'єднує нас у спільному бажанні вижити і перемогти.

Ми навчилися цінувати прості моменти: усмішки, спільні зустрічі, підтримку одного. Навіть у часи важких переживань я розумів, що ми повинні зберегти надію. Надія на мир, на повернення наших близьких і на відновлення України. В ці 1000 днів війни я став свідком того, як болі, втрати і страхи перетворюються на силу та рішучість. Я зрозумів, що ми - українці, і разом можемо подолати будь-які труднощі.

Ми - єдина родина, готова боротися за наше майбутнє.

Кожен день, як і тисяча днів, додає нам силу, віру та бажання жити. Наша боротьба продовжується, і я вірю, що з кожним кроком ми стаємо ближче до перемоги. Можливо, цей досвід змусить нас цінувати світ ще більше, ніж будь-коли раніше. Якби не війна, я б ніколи не зрозумів, що таке справжня єдність і сила. Тепер я знаю: навіть у найтемніші часи ми повинні триматися разом і вірити у світле майбутнє.  Страх, який колись тиснув на нас, став мотивацією. Ми навчилися справлятися з ним, підтримуючи одне в складні часи. Кожен з нас знайшов свої способи зменшити страх: хтось займався волонтерством, інші організовували зустрічі для обговорення переживань, ділилися історіями.Крізь призму війни, я спостерігаю за нашими українцями та надихаюся їхніми історіями. Пишаюся своїм корінням та дотичністю бути причетним до волонтерства та можливістю нести власний вклад у інформаційний  простір, я також маю свій шлях до миру.

Ми не здамося, адже ми — українці. Тисяча днів війни навчили мене цього.