В перший день війни ми були вдома. Страшно було. А потім нас окупували. Як зайшли росіяни, то нас нікуди не пускали.

Світла не було, а вода була. Ставили генератор і качали воду. Звісно, не щодня, але була. Газу не було. Нас нікуди не випускали, нікуди не можна було поїхати. Грошей не було. Їжею ділилися, ось так і виживали. 

Тут і прильоти були. Страшно було. Прилітали ракети, розліталися осколки по хатах, але ми все це пережили.

Мій старший син воював. Він загинув. І зять воює, і онук. Ось так і вплинула війна – дуже негативно. Сина не стало. З психологічними проблемами довелось зіткнутися. Але ми стараємося справлятись. Коло мене менший син, і ми вдвох постійно. Ми говорили, усім ділилися – і так нам легше ставало. Ми самі себе розраджували.

Я по радіо слухаю новини і розумію, що ця війна скоро не закінчиться. Тягнеться вона. Росіяни і бомблять, і стріляють. І Херсон, і Снігурівку дві ночі підряд бомбили.