І до війни, і зараз ми живемо в Петропавлівці. Я, донька та двоє дітей. До війни був спокій. Не було цих злиднів, як зараз. Виходить, працював стільки років, – і отримуєш лише дві шістсот. Як на них можна прожити? Раніше отримували сто карбованців, і я тоді залишилася без чоловіка та з двома дітьми. І я могла вижити, а зараз не виживеш.

Коли війна почалася, це був жах і кошмар. Страшно! Хата полопалася, з усіх боків полопалася. Уся в тріщинах. Як воно все летіло, то тут земля вся тремтіла. Уся в тріщинах. Залатуємо-залатуємо, її б хоч якось залатати.

Через ці переживання я заробила щитовидну, заробила цукровий діабет, і на грудях пухлина. І все за цей проміжок часу воєнний.

Нам була лише допомога від Ріната Ахметова. Продуктами допомагав нам. Спасибі! Він підтримував людей. Для нас це було дорого, ми були раді та вдячні.

Досі тут напружене становище. Хвилюєшся. Хочеться, щоб було тихо-спокійно. Але я вже ні про що не мрію. Здоров’я нема, вже нічого не мріється кращого. Хочеться тільки для дітей, щоб був мир – і все.