Мариніна Ганна

Вараський ліцей №4 Вараської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Корінчук Надія Петрівна

Моя Україна майбутнього

                                                              Ти щодня дітей втрачаєш,

                                                              Моя ненько Україно.

                                                              Навіщо серце моє краєш?

                                                              Не буде ж цього болю вічно?!

Україна – це мій біль і моє щастя, мій розпач і спокій, мої тривоги і мої мрії… Особливо сьогодні. Душа крається і рветься. Постійно переслідує оце «Чому?».

Це несправедлива війна: ми були толерантними, терплячими, дружелюбними. Нас зрадили. Підступно напали… Вночі… По - злодійськи… І, попри все, ми вистояли, і віримо в нашу перемогу. І віримо у квітучу Україну, коли настане мир на нашій землі.

Мир – це блакитне небо, це коли діти не ховаються в бомбосховищах, коли мати не проводжає сина на війну, коли немовлята не народжуються у метрополітенах Києва і Харкова. Це чудові часи, про які співають усі, це найкраще  з-поміж усього, бо, як усвідомила я, війна не помилує нікого й нічого.

Моя Україна майбутнього – це незалежна, не підпорядкована нікому країна, яка йде лише вперед. Вона розвинена, квітуча, з гарними та порядними людьми, які цінують і люблять її.

Ще одним з найголовніших аспектів успішної країни є демократія, коли думка кожного громадянина об’єктивно оцінюється та враховується, незважаючи на його соціальний чи фінансовий статус. Не важливо, чи в нього квартира на Хрещатику, чи живе десь у селі, він є повноправною людиною, яка може приймати рішення для щасливого майбутнього країни.

Величезні хмарочоси і торгові центри по всій Україні, найновітніші технології – це майбутнє нашої України. Воно прекрасне, світле. Але найголовніше для мене в Україні майбутнього – це щирі, добрі та вдячні люди.

Кажуть, що Україна починається з тебе, і це, дійсно, так. Можна роками сидіти на дивані і плакати, що ти не маєш громадянства якоїсь найрозвиненішої країни. А можна в один день змінити Україну. Кожен із нас здатен докласти максимум зусиль, щоб побудувати країну мрії.

24 лютого 2022 року. Можливо, найгірший день України у XXI ст. П’ята ранку – і початок обстрілу. Ні, це не новий фільм жахів, це жорстока реальність нашої країни. Вже більше року Україна гідно воює з державою-ворогом і дає їй неабияку відсіч. Вже більше року ми виборюємо своє право на існування. Незламні! Саме такими я бачу Україну та українців у XXI столітті.

Невелика держава, яка гордо відвойовує свої законні землі у найбільшої за площею країни. Вона мужньо тримається на своєму шляху і вправно бореться з ворогом. Таку Україну років 100 тому ніхто і не уявляв. Таку Україну 100 років тому ніхто і бачити не хотів. Але тепер вона не зважає на оточення, вона окрема, демократична країна, яка більше не хоче і не повинна дотримуватися чужих правил. Вона така, яка є, в очікуванні своєї Перемоги.

Найперше, що я зроблю, як тільки Україна переможе, - це одягну вишиванку і поїду святкувати до Києва. Згодом завітаю в Крим та на території, які стільки років були під окупацією. Також обійму своїх рідних і, напевно, заплачу від щастя. 

У світі є багато місць, які хочеться побачити і куди хочеться повернутися, але щиро тебе чекатимуть лише на Батьківщині – вільній, квітучій моїй Україні.