Одні люди убивали мешканців Ірпеня та Маріуполя, інші – допомагали з ліками та продуктами, і все це – за час однієї війни.

Я була вдома, відпочивала, коли пролунав телефонний дзвінок. Телефонувала моя керівниця, вона сказала, що почалася війна.

В мене одразу з’явилося усвідомлення, що в секунду можна втратити близьких людей. Найбільше шокували події Бучі, Ірпеня, а далі Маріуполя, Херсона. Ті звірства, що чинили російські фашисти з дітьми, жінками, чоловіками...

Але й вразили людяність, щирість і самовіддача наших людей, які попри війну, скруту допомагають іншим людям. Ось я маю хворобу щитоподібної залози. Під час війни, весною, в аптеках була нестача ліків, які я приймаю щодня. Так родичі і друзі шукали ліки по всій Україні.

Ми всі разом родиною зараз. Я працюю у закупівлях. Взагалі думки змінити професію, сподіваюсь, що все вийде.

А ще у мене є чашка, яку я купила перед війною, але відчуття при її купівлі були дуже гнітючі. Тепер вона для мене чашка війни, і як тільки ми переможемо, цю чашку я розіб’ю.