Ольга Леонідівна весь час живе у Билбасівці, нікуди не виїжджала. Від обстрілів рятував підвал, від голоду – консервація, за відсутності газу - буржуйки

Я мешканка селища Билбасівка Донецької області. Все моє життя тут пройшло, закінчилася тут школу, потім вчилася у Бахмуті, зараз я працюю. 

Коли 24 лютого щось прилетіло, всі жителі нашого селища почули, що почалася війна. Але ми не вірили.

Для мене найскладніше - жити в страху. До нас і на вулицю прилітало, багато було пошкоджень, люди всі стали замкнуті. Кожен сам за себе.

Ми не виїжджали, діти наші були тут, ну ми працюємо. Слава Богу що робота є, а в багатьох людей її немає.

Ми живемо в своєму будинку, у нас свій город. Звісно, важко - ціни дуже великі, а люди без роботи. Від голоду спасала консервація і картопля. Газу у нас не було з травня, включили тільки в кінці жовтня. Світло відключали, люди робили буржуйки і на них готували, коли були прильоти. Ми в підвал не спускалися, тому що було вогко, й холодно: ми були гуртом в одній кімнаті.

Війна показала, хто є хто: хто був найкращими друзями - ми з ними не спілкуємося.

Треба, щоб війна швидше закінчувалася, щоб загарбників вибили з нашої землі.