Микал Максим, 14 років, учень 9-Б класу Енергодарського навчально-виховного комплексу № 1, м. Енергодар, Запорізька обл.

Конкурс есе "Один день"

«Войны прокляты матерями. Войны матерям ненавистны»

Хорас (Гораций) Уолпол

Війна…

Як страшно і загрозливо звучить це слово. Колись дуже влучно сказав про війну український прозаїк Олександр Олесь: «Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки і сум покинутих руїн». І дійсно в цих словах криється вся глибина трагічності цього суспільного явища.

Ще сім років назад, будучи першокласником, я і не міг собі уявити, що мені колись доведеться зіткнутися з таким складним явищем в моїй країні, як війна. Ще до 2014 року про війну, ми громадяни України, могли чути тільки з уроків історії або з екранів телевізорів, де в новинах розповідали про воєнні дії в країнах, наприклад, Близького Сходу. Я завжди співчував і людям, і державам, де збройні конфлікти. Але, здається, це було так далеко від нас.

І ось в квітні 2014 року життя моєї Батьківщини змінилося докорінно. Збройний конфлікт на сході України, розпочатий російськими загонами, які вторглися на територію Донбасу, я вважаю, можна назвати війною. Адже, в моєму розумінні, війна – це руйнування та велика смертність. Саме такі події і відбуваються в нашій країні.

Я проживаю в Запорізькій області, тому воєнні дії, які точаться на території Донбасу зовсім близько від нас. І часто, в моменти загострення збройних конфліктів, в мене виникав і виникає страх щодо поширення воєнних дій далі по території України. Особисто для мене, днем, коли розпочалася війна - є той день, коли вона розпочалася для всієї країни в цілому. Адже це наша національна біда, яка стосується кожного. Звичайно, найскладніше громадянам, які живуть Донецької і Луганської областей. Хто не зміг переселитися в іншій області, то ті люди в повній мірі відчули лихо війни. Мені здається, що можна пережити все, окрім, втрати близької ні в чому не винної перед державою людини. Я дуже співчуваю родинам, які втратили рідних під час бойових дій на Донбасі.

А особливо пошана і повага воїнам, які віддають свої життя за незалежність нашої держави. Це справжні герої, наші сучасні герої - герої нового часу.

А що доводиться пережити сім’ям, які втрачають чоловіків, батьків, синів? Як пояснити дитині, що тата більше нема, що він не повернеться? Про це навіть страшно подумати. Тож, уявімо, що переживають люди, родин яких торкнулася рука війни. Недарма говорив Горацій, що війни прокляті матерями. І це дійсно так….

Дуже хочеться, щоб ситуація, яка склалася на Сході України змінилася, щоб настав мир.

Страшно уявити, що все це лихо відбувається на очах у дітей, що вони є невинними жертвами цієї війни. І як складуться в подальшому долі цих дітей?

Багато питань без відповідей. Але всім громадянам України хочеться, щоб кордони нашої держави відновилися . Я вірю в те, що ця страшна ситуація, ці воєнній дії, ця агресія, яка спрямована проти нашої країни скоро залишиться лише на сторінках історії.

Нещодавно ми святкували 30-річчя незалежності України. В такому віці держава повинна бути на етапі розвитку, а воєнні конфлікти тільки стримують розвиток.

Але я вірю, що ми зможемо всі разом перебороти цю війну і стати на шлях розвитку та стабільності.

Мені хочеться жити в вільній, незалежній, стабільній державі. Наші захисники роблять все, щоб держава не втрачала своєї території та незалежності.

Хочеться побажати представникам держави успіхів на міжнародній політичній арені у вирішенні даного конфлікту. Адже, війна – це не тільки збройні відносини між ворогуючими сторонами, а й політичні домовленості та дипломатичний хід в інтересах своєї країни.

Всі війни колись закінчуються, але дуже сподіваюся, що ця війна для нашої держави закінчиться скоро. Наш народ і держава в цілому заслуговує миру, доброту та поваги з боку інших держав. Як говорить латинське прислів’я: «Мир необхідно здобути». І я вірю, що ми його обов’язково здобудемо.