Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Сніжана Бурейко

«Як навчитися жити, коли десь лунають постріли?»

переглядів: 315

Бурейко Сніжана, 15 років, Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 77

Есе "Усі люди хочуть миру!"

Війна. З чим у вас асоціюється війна? Думаю, що відповіді будуть у багатьох однакові. А саме: страждання , сльози, страх, біль, втрати, вибухи,  горе – все, про що говорити боляче. Я не беру до уваги людей, які не бояться стояти за крок від смерті. Перед очима спливає страшна картина, як дружина зі сльозами проводжає свого чоловіка на війну, як  мати ховає маленьких дітей, закутаних в товсті простирадла, щоб куля не піймала їх.

А найстрашніше – це, коли такі події відбуваються в твоїй країні, і кожний день може бути для когось останнім. Саме в Україні вже сім років триває війна. І у всіх українців тільки одне запитання… Коли це все закінчиться? Коли буде синє мирне небо над головою по всій Україні?

Давайте згадаємо, як було... Українці дізналися, що на території України почалася війна. Це було складно сприймати, був дуже тяжкий період. Люди боялися, тікали, щоб не загинути. Покидали рідні домівки, роботу, навчання.

Коли моя родина дізналася, що на території України почалася війна, нам стало боляче і страшно. Мої батьки дивилися новини в надії, що воєнні події скоро закінчаться. Час ішов, але війна так і не закінчилася.

На той час мені було 8 років, я дуже боялася, що війна настане і в Харкові. Сподівання були про те, щоб постріли не лунали в нашому місті. Потім в школі почали з'являтися діти, яких називали переселенцями. Це люди, які покинули свій рідний дім, які втекли з окупованих територій , щоб не загинути.

Тоді мені й стало моторошно, бо я почала усвідомлювати. Була щаслива родина, в якій панувала любов та злагода, були діти, які ходили до школи, в яких були друзі та щоденне щастя. А тут постріл - і все щасливе життя закінчується. Треба шукати інше місце, інший дім, інших друзів та щастя, яке так важко знайти через всі ці проблеми в країні.

У моєму класі були однокласники, які приїхали з Луганська та Донецька. Мені, як восьмирічній дитині, тоді було цікаво, що насправді сталося з ними, і як вони себе почували в той нелегкий час . Їм було дуже важко відповідати на ці питання. І я розуміла, чому.

Мої нові однокласники-переселенці відчували страх. Їм неприємно було розповідати про пережите і, звичайно, боляче згадувати ті події. Я вирішила не нагадувати їм про жах війни, а навпаки намагалася подарувати їм свою турботу, небайдужість, підтримку, щоб діти почували себе спокійно.

Усі люди хочуть миру! Усі люди хочуть жити без страху, у спокої! Як навчитися жити, коли десь лунають постріли? А потрібно жити, працювати, навчатися, підтримувати один одного у скрутну хвилину.

Було б чудово, якби дорослі навчилися цінувати мир, не були такими жорстокими. На мою думку, саме від мудрості старшого покоління буде залежати мир у країні. І малі, і дорослі хочуть жити в щасті, у своїх рідних домівках із своїми родинами. Адже це так важливо для людства.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 2021 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій