Зорін Віталій, 16 років, Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 93

Есе "Один день"

Біль. Розпач. Розчарування. Війна - страшне слово, що означає смерть. Все змінилося в одну мить. Вже не таке синє небо. Не світить сонце. Уявляєш собі плач дітей, матерів, загибель людей…

Цей страшний день квітня 2014 року запам’ятався мені назавжди. Відтоді мої близькі та рідні стали такими далекими й недосяжними.

Промайнуло довгих сім років. Сім років болю, жахіть та страху. Щодня гинуть бійці – чиїсь батьки та сини. Кожен випуск новин закінчується сумною звісткою про втрату українців. Сумно...

Мені так хочеться вірити в те, що колись настане та мить, коли всі народи світу будуть знати, що Україна – сильна й могутня держава, яку не можна скорити.

Наш народ полонили багато разів. Але ми, українці, лишилися нездоланними, не зважаючи на всі труднощі. Хай у нас не така велика армія, хай ми не така заможна країна. Але у нас є найбільше багатство у світі – щирі люди, співоча мелодійна мова, найвидатніші українці.

Чи може бути країна, у якій народилися Т.Г. Шевченко, Леся Українка, Г. С. Сковорода, бути поневоленою? У нас найголовніша зброя – це досвід наших пращурів.   

Страшно від того, що ця війна не стихає. Люди втратили все, до чого прагнули упродовж життя. Зруйновано будинки та населені пункти.

На мою думку, окупація Сходу України не може бути вічною. Все більше людей переконується в тому, що це агресія, і переїздять до українських міст. «Світ» бачить, що відбувається, і допомагає Україні.

Я вірю, що невдовзі війна стихне. Бійці повернуться до нормального життя. А кулеметні черги, постріли та розриви мін залишаться лише у спогадах.

Україна – мужня держава. Скільки разів захоплювали нашу країну, але вона завжди ставала незалежною.

Я вірю, що ми переможемо і заживимо повноцінним життям.