«Сім років болю, жахіть та страху»

Зорін Віталій, 16 років, Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 93

Есе "Один день"

Біль. Розпач. Розчарування. Війна - страшне слово, що означає смерть. Все змінилося в одну мить. Вже не таке синє небо. Не світить сонце. Уявляєш собі плач дітей, матерів, загибель людей…

Промайнуло довгих сім років. Сім років болю, жахіть та страху. Щодня гинуть бійці – чиїсь батьки та сини. Кожен випуск новин закінчується сумною звісткою про втрату українців. Сумно...

Мені так хочеться вірити в те, що колись настане та мить, коли всі народи світу будуть знати, що Україна – сильна й могутня держава, яку не можна скорити.

Наш народ полонили багато разів. Але ми, українці, лишилися нездоланними, не зважаючи на всі труднощі. Хай у нас не така велика армія, хай ми не така заможна країна. Але у нас є найбільше багатство у світі – щирі люди, співоча мелодійна мова, найвидатніші українці.

Чи може бути країна, у якій народилися Т.Г. Шевченко, Леся Українка, Г. С. Сковорода, бути поневоленою? У нас найголовніша зброя – це досвід наших пращурів.   

На мою думку, окупація Сходу України не може бути вічною. Все більше людей переконується в тому, що це агресія, і переїздять до українських міст. «Світ» бачить, що відбувається, і допомагає Україні.

Я вірю, що невдовзі війна стихне. Бійці повернуться до нормального життя. А кулеметні черги, постріли та розриви мін залишаться лише у спогадах.

Україна – мужня держава. Скільки разів захоплювали нашу країну, але вона завжди ставала незалежною.

Я вірю, що ми переможемо і заживимо повноцінним життям.