Курман Артем, 11 клас, Фаховий коледж звʼязку та інформатизації 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борик Ірина Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Під час повномасштабного вторгнення я, як і мільйони українців, опинився у ситуації, коли допомога інших стала порятунком. Однією з таких подій був перший день війни. Цей момент став для мене переломним.

Я ніколи раніше не усвідомлював, наскільки сильними можуть бути прості людські жести.

У той момент, коли здавалося, що навколо — лише страх і руйнування, доброта стала променем світла. Я відчув щось більше, ніж вдячність — це було розуміння, що справжня людина залишається людиною навіть у найжахливіших умовах. Я зрозумів, що війна не тільки руйнує, а й обʼєднує.

Я не був на передовій, але війна торкнулася мене через моїх близьких.

Мої рідні — друзі, дядько, двоюрідний брат — пішли захищати Україну. І тоді я вирішив, що моя війна — це підтримка тих, хто на фронті, і тих, хто страждає вдома.

Я допомагав як міг: В’язав маскувальні сітки довгими вечорами, шукав ліки. Але найважче було не фізично, а морально. Кожен день я прокидався з думкою про своїх рідних на фронті. Я переживав за кожен їхній день. І саме ці переживання робили мою допомогу щирою — я робив це не лише для незнайомих людей, а й для них.

У моїй родині є історія. Коли мій дядько, лікар, поїхав у гарячу точку, його колеги з усієї України надсилали йому медикаменти, яких бракувало. А одного разу незнайома сім’я з Івано-Франківська передала йому портативний генератор — просто тому, що почули від знайомих про його потребу.

Ця подія змінила наше сімейне розуміння єдності. Ми перестали думати про себе як про окремих людей — ми стали частиною чогось більшого.

Зараз я вірю: майбутнє України — це суцільна мережа таких мікроісторій, де кожен підставить плече. І саме в цьому — наша перемога. Тому я впевнений, що перемога буде за нами.