Анастасія Шкуренко, 13 років, учениця 9 класу Верхньопокровської гімназії Старобільської міської ради, с. Верхня Покровка, Луганська обл.

Вчителька, що надихнула на написання – Тетяна Хмара

Конкурс есе "Один день"

В шкільному музеї «Берегиня» хвилююча тиша… Я часто буваю тут. Це мій улюблений куточок, де завжди панує особлива атмосфера, де ти можеш доторкнутися серцем до історії свого найріднішого краю, дізнатись про великих людей своєї малої Батьківщини, їх трудові і героїчні подвиги.

Зупиняюсь біля експозиції «Герої не вмирають», присвяченій Героям АТО, загиблому односельцю Федорову Сергію Сергійовичу. Вдивляюсь в мужнє, сміливе обличчя героя і згадую той незабутній, сповнений смутку день, 14 жовтня 2016 року, коли у Верхньопокровській гімназії відбувся мітинг-реквієм, присвячений встановленню меморіальної дошки Федорову Сергію. Саме ця хвилююча подія допомогла мені усвідомити, що саме у нас, на Україні, йде жорстока, безжальна війна, яка не обійшла і моє рідне село та забрала у моєї подруги Мирослави найдорожчу для неї людину – батька.

Про події на Сході України я знала з телепередач, матеріалів музею, розповідей. Мені було дуже боляче слухати та переживати цей жах.

Але по-справжньому усвідомити цю страшну трагедію я змогла лише тоді, коли побачила на мітингу у великій скорботі сім’ю загиблого: трьох дітей, вдову, воїнів – побратимів Федорова Сергія, односельців, які прийшли віддати шану герою.

Я зрозуміла, що ця страшна війна стосується кожної родини, вона може принести горе в кожен дім, забрати життя мирних людей, перетворити в руїни все: життя, красу, щасливе дитинство.

Нестерпно було дивитися на сльози рідних, неможливо без хвилювання слухати розповіді побратимів, які називали Федорова справжнім патріотом, героєм, що віддав своє молоде життя за Україну.

І я зрозуміла, що Федоров Сергій воював за мирне блакитне небо над стиглим полем пшениці, бо був славним хліборобом, за радісні посмішки дітей.

Заради миру він приніс себе в жертву. Мені здалося, що рідна земля ніби стогне від болю, бо втратила свого сина. І відчуваєш нестерпний біль у душі, коли бачиш печаль і сльози на очах у сім’ї загиблого, скорботу і шану всіх побратимів і односельців. Пам’ять про Федорова Сергія не вмирає. Він продовжує жити у своїх дітях, а душа його – на чатах спокою. А до нас він повернувся меморіальною дошкою. Сьогодні Федоров Сергій поглядом із вічності оберігає нас і нагадує всім, щоб ми зберегли мир на рідній Україні.

Так, дуже дорогу ціну віддають за мирне майбутнє наші воїни. І ми повинні про це завжди пам’ятати.

В той день, коли я зрозуміла, що іде війна, я усвідомила, наскільки важливо, щоб ми берегли мир і прагнули до нього. Це дуже складний шлях, на якому кожен повинен зрозуміти, що мир може бути тільки в тій країні, де є справжні патріоти, а патріотизм – це велика праця кожного над собою, над прагненням зробити щасливим ближнього і всю свою країну. А мир – це теж велика праця над розумінням цінності того, щоб твої ближні були живі, щоб ти жив у своєму домі, де панує затишок, лунає дитячий сміх, щоб ніколи не жив у страху. Ця війна змінила нас назавжди, у кожному серці закарбувалась тяжкими спогадами. Ми ніколи не будемо такими, як раніше, але ми на все життя, кожною клітиною свого тіла усвідомили цінність миру.

Ми, молодь, повинні всі разом боротись за мир. Бо що може бути кращим за мирне яскраве сонечко, лагідну мамину посмішку, за радісний, щасливий сміх дітей, за спокій в очах літніх людей. Кожен з нас повинен зробити свій особливий внесок у збереження миру. Тому ми, учні Верхньопокровської гімназії, проводимо пошуково-краєзнавчу роботу, беремо участь в акціях «Ангели пам’яті», «Валентинка для героя», заходах до Міжнародного дня миру.

Сьогодні, знаходячись у музеї, я відчуваю всім серцем, як надійно, з любов’ю оберігаємо ми, молодь, все найдорожче, що передало нам, як святиню, у спадщину старше покоління. І це надихає нас на високі звершення і досягнення.

Ми обов’язково теж залишимо яскравий слід в історії рідного краю. А для щасливого майбутнього нам потрібен мир!

І я вірю, що моя рідна Україна стане мирною і квітучою!

Я – щаслива донька України,

Синьо-жовтих хмар і колосків.

Я люблю барвінок і калину

Й неповторний солов’їний спів.

Мрію я, щоб край мій неозорий

З кожним днем все більше процвітав,

Щоб над ним були щасливі зорі,

Лихоліть ніколи щоб не знав.

Але найсильніше я б хотіла,

Щоб на Україні мир настав,

Щоб Господь наш дав їй сильні крила

І завжди її оберігав.

Вірю я в майбутнє України,

І усе б на світі віддала,

Щоб моя прекрасна Батьківщина

В мирі, щасті, злагоді жила!