Коли дізналися про початок російського вторгнення, була вдома сама, чоловік перебував у лікарні . Перший шок був від вибухів біля п'ятої ранку 24 лютого.

Я зрозуміла: почалося щось страшне! А вже біля 15:00 за посадку  біля села  заїхало дуже багато російських танків та БМП. Було дуже страшно!

Перші десять днів війни були для мене та моїх односельців дуже складними в плані забезпечення найнеобхіднішого для життя. Не привозили в село хліб та будь-які продукти харчування ( до війни тричі на тиждень продукти привозила продуктова машина).

У сусідньому селі були магазини, але вже в перший день він був порожнім. Залишилося тільки морозиво та кілька видів дорогих цукерок.

Через кілька днів не стало і цього. Інколи в магазин привозився хліб та якась крупа, але цілий день чекати під магазином я не могла, а його розкупляли дуже швидко. Я особисто зателефонувала голові ОТГ і попрохала допомогти вирішити цю проблему.

І чудо: на одинадцятий день нам привезли хліб! Хоч і продали по дві хлібини на двір( а в мене на той час у хаті проживало шестеро людей, з них двоє - діти ), але ми були раді: справжній хліб!

Зараз живемо удвох із чоловіком, діти із внуками далеко від нас. Не бачилися через війну вже давно. Я пенсіонерка, чоловік - непрацюючий інвалід. Намагаємося виживати, вирощуючи городину для власного споживання. 

Була зворушена, коли до села приїхали представники баптистської церкви та надали всім гуманітарну допомогу.

З першого дня війни веду щоденник. Щодня записувала й записую все, що мене хвилює, усе, що пов'язано з війною.