Шкуро Аріна, 10 клас, Дніпровський ліцей №7 Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кузьменко Наталія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я - творча особистість. Завжди мріяла прославитися в Україні чи навіть у всьому  світі. Але, на жаль, не все так, як хотілося. І кар’єра та бажання вже не так важливі, наразі найважливішим є – життя. Ще в початковій школі, дивлячись відео про світову війну, мене пробирали мурахи. Навіть і не думала, що в 21 столітті таке може трапитись. Коли 24 лютого мама вранці сказала, що почалася війна, у середині мене щось зламалося.

Я й не думала, що таке жахіття справді може дійти до нас. Думок у моїй голові було забагато: “Що буде далі?”, “Я помру?”, “Коли закінчиться війна?”. 

Навіть якщо ти чи твої близькі не на фронті, це все одно дуже впливає й тисне на тебе. Переглядаючи відео, читаючи новини, серце розривається на шматки, і ти розумієш, що не можеш нічим допомогти, розумієш, що сам є безпомічним. Стає шкода всіх постраждалих, можливо, саме в цю хвилину хтось лежить під завалами. Чомусь через забаганки деяких, ламаються долі невинних людей та навіть після майже трьох років війни ти не звикаєш. Постійне відчуття страху майбутнього накриває тебе, і ти ніби в маленькій кімнаті, з якої не вийти.

Які плани можна будувати, коли тебе з юного віку ламають війнами та епідеміями?

Наразі підліткам і дітям найважче, бо треба будувати своє майбутнє з усвідомленням того, що воно може й не настати. Коли залишаєшся наодинці із собою, відчуття апатії й страху поглинає, бо до всіх проблем ще додається тяжкий стан у країні й невідомо, коли він закінчиться. У такому становищі дуже важко знаходити мотивацію, учитися та розвиватися. Лише творчість і різноманітні хобі допомагають у такому скрутному становищі. Саме з початком війни я почала писати твори та проникатися цією справою. Для мене це не тільки спосіб відволіктись, наразі це спосіб виразити біль, думки, створити власний світ: прекрасний, яскравий, який ти сам захочеш.

Тепер це звучить не просто, тепер це як ціль, щоб тебе почули, зрозуміли, можливо, теж відволіклись, читаючи твій твір.

Іноді хочеться скласти руки, але попри біль, попри складнощі потрібно розвивати українську культуру, бо кому як не нам це робити; щоб відомі в світі твори, екранізації, фільми, були написані та створені українцями. Якщо хтось хоче заламати нас, це привід доказати й показати всі свої сильні сторони. Це звучить занадто амбіційно, але я зроблю все, щоб поширити свої твори за кордоном. І, можливо, зараз не найкращий та періодами складний етап мого життя, але це стало мені поштовхом до, поки що, маленьких звершень. Я не втрачаю надії та сподіваюсь, що здійсниться все те, що  запланувала. І впевнена, що наше покоління захоче зробити все, щоб показати чого ми варті та не допустить помилок нашого сьогодення.