Хомяков Олексій, учень 11-А класу КЗ ”Чугуївський ліцей №5” Чугуївської міської ради Харківської області, м. Чугуїв

Вчитель, що надихнув на написання есе: Чуб Вікторія Володимирівна

"Війна. Моя історія"

З посмішкою на устах я згадую, як ми з друзями та однокласниками стверджували, що війни не буде, це все якісь нісенітниці та дурниці. Ми жили своїм звичним життям, вирішували, куди б сходити погуляти після школи та в який вуз вступити після одинадцятого класу. Але один день змінив повністю плани та бачення світу сорока чотирьох мільйонів українців.

Пам’ятаю ранок двадцять четвертого лютого… Прокинувшись від вибухів, я відчув той страх, який уперше пережив у 2014 році, коли ще мешкав зі своєю родиною в Луганській області.

У квітні, мені було тоді 7 років, нашу мерію захопили ворожі війська, ходили незнайомі озброєні люди. Ми з мамою та братом сиділи вдома та робили все, що казав нам тато по телефону. Ці жахливі дні нашого життя були сповнені страху, відчаю і болю. Моїй родині пощастило, бо ми виїхали з того пекла до родичів у Харківську область. Але пекло повернулося знову…

У день повномасштабного вторгнення країни-агресора я згадував усі події, які пережив до цього, і говорив собі: «Будь ласка, тільки не знову! Господи, прошу тебе, припини це все!». Я не міг повірити, що все знову починається. Для мене це був шок. Переглядаючи з поспіхом чати класу, соціальні мережі та новини, я бачив, що всіх окутала паніка та страх. Люди не знали, куди їм подітися та що робити. Зі сльозами на очах, наляканим тремтливим голосом я запитав у батька того ранку:

- Тату, почалася війна!?

- Так, синку! Ти одягнися, збери свої найнеобхідніші речі та йди заспокой маму. Кожного дня протягом першого тижня повномасштабної війни я згадував спокійну відповідь мого тата, сказану монотонним голосом.

Так я знову повернувся у той жахливий 2014 рік, але все виявилося набагато страшнішим і трагічнішим. Цей день нагадав усій моїй родині те, що вона пережила. Увесь час ми трималися разом, підтримували один одного, це й допомогло нам взяти себе в руки і справитися зі своїм страхом.

Мама й тато спілкувалися з бабусею та дідусем, дізнавалися про свою рідню, всіляко підтримуючи і допомагаючи всім.

Війна кардинально змінила моє бачення на світ. Будучи малим, я не засвоїв цей урок із першого разу. Але зараз я ціную кожну мить свого життя, дякую ЗСУ та Богу за кожен день, який я можу прожити.