Вчитель вивіз у безпечне місце не тільки свою родину і домашніх улюбленців, але й дітей-сиріт.

Я жив у місті Гуляйполе, працював учителем. Коли почалася війна, я спочатку був вдома. У ту ніч я навіть не знав, що вона почалася. Нас 24 лютого не бомбили. Але потім ми дітей-сиріт вивозили з дитячого будинку. Після цього я поїхав додому, знайшов своїх дітей в підвалі і вивіз, тому що все вибухало поруч.

Коли ми виїжджали, газ ще був, вода у мене в колодязі була, але світла не було, електрику вимкнули раніше. Ми живемо в приватному секторі, тому у нас був погріб, а там – закрутка. Користувалися тим, що було.

Родину я вивіз (було вісім людей в одній машині). Маму-інваліда другої групи я евакуював.  Домашніх тварин забрав, кота і собаку вивіз. Зараз всі мої у безпечному місці. А я в Гуляйполі, їжджу в Запоріжжя.

Поки я не знаю, що буде завтра, і що мені робити. Працюю. Будь-яка війна закінчується перемовинами, а судячи з того, що показують по телевізору, то вона закінчиться нескоро.